Твой вид понурый, обветшалый
Промозглой осенью усталой
Уже никто не замечает –
Твой звездный час прошел.
Где все поклонники, так мило
Которым щедро ты дарила
Твой цвет весенними ночами?
– Вам было хорошо!..
А что теперь тебе осталось?
Теперь и жизнь тебе не в радость,
И больше ты не источаешь
Твой чудный аромат.
Никто не льнет к упругим веткам,
Теперь листвой покрытым редко.
Ты под дождем роняешь слезы,
Роняешь свой наряд,
Дрожишь морозными ночами.
И каждый день еще печальней.
И что теперь тебе осталось?
– Поэта нежный взгляд!
Комментарий автора: У каждого в жизни бывают взлеты и падения. Когда мы на высоте, в расцвете сил, обаяния - на нас обращают внимание, хвалят, поддерживают. Но наступают и сложные времена, когда мы не в лучшей форме, и фортуна не на нашей стороне. Важно помнить, что нас определяют не наши взлеты и падения, а этот любящий, нежный взгляд Того, Кто нас создал. Он может сейчас видеть нас и не в лучшей форме, не с самой приглядной стороны, но Он знает наше естество и судьбу, ради которой Он создал нас. Как бы все плохо ни казалось - нужно держаться за взгляд Христа, который один соизмерим нашей личности.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
