«…і забули нагад, що говорить до вас, як синів: Мій сину, не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоряє тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б\'є кожного сина, якого приймає!..»
Євр.12:5-7; 11.
Чомусь, забула хто я є,
Що Ти, Господь, завжди Той Самий,
Твоя любов навік живе,
Хоча караєш, докоряєш.
Забула: «Ви – народ святий»,
Забула: «Ви – священство царське».
О, Господи, Ти – Бог живий!
«Скидай лахміття грішне, рабське».
Печалі, смутку я не жду…
Та Ти все бачиш, направляєш,
Коли з гріхом дружу, живу,
То по-любові Ти караєш.
Та Ти приймаєш! Такий Бог!
Цю милість важко зрозуміти:
«Ти не одна, підем удвох,
В терпіннях хочу тебе вчити.
І ти научена збагнеш,
Як важко мусив Я терпіти.
Не осуд, прощення приймеш.
Я буду, буду Я любити!»
Відкинув…не хотілось жить…
А Він промовив: «Я – приймаю».
Спіши і ти, як Я любить,
Скажи усім: « Я їх прощаю.
В твоїх печалях й Я скорблю,
І вчу, як батько учить сина.
Та Я – приймаю, Я – люблю!
Не забувай, що ми родина!"
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Свидетельство : Трудно вспомнить, невозможно забыть - Андрей Скворцов Надеюсь, эта история привлечёт внимание не к моим переживаниям, а к Господу, Который наполняет нашу жизнь новым смыслом и радостью. Сейчас у меня дорогая сердцу семья - жена Света и трое сыновей: Ваня, Миша и Саша. Господь и по сей день благословляет нас во всём, где мы доверяем Ему. Эта история из давнего прошлого и потому мне легче её записать. Есть много других, не достигших своей вершины. Надеюсь, придёт время записать и их.
